Степанківська СТГ

Відповідно до статті 24¹ Закону України «Про зайнятість населення» (із змінами)

До заходів сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб належать:

• компенсація витрат роботодавця на оплату праці (але не вище двох розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом) за працевлаштування зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб на умовах строкових трудових договорів тривалістю не більше шести календарних місяців, за умови збереження гарантій зайнятості такої особи протягом періоду, що перевищує тривалість виплати у два рази;
• компенсація витрат роботодавця, який працевлаштовує зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб строком не менше ніж на дванадцять календарних місяців, на перепідготовку та підвищення кваліфікації таких осіб. Сума компенсації встановлюється в межах вартості навчання з перепідготовки та підвищення кваліфікації, але не може перевищувати десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на дату здійснення роботодавцем такої оплати.

Заходи із сприяння зайнятості можуть проводитись окремо або одночасно стосовно кожної внутрішньо переміщеної особи.

Підставою для припинення фінансування зазначених заходів є скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509

Компенсація витрат роботодавцю на оплату праці

Компенсація витрат роботодавця на оплату праці (але не вище двох розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом) за працевлаштування зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб на умовах строкових трудових договорів тривалістю не більше шести календарних місяців, за умови збереження гарантій зайнятості такої особи протягом періоду, що перевищує тривалість виплати у два рази.

Тривалість компенсації витрат роботодавця, який працевлаштовує внутрішньо переміщених осіб з числа категорій громадян, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону, понад шість місяців, але не більше дванадцяти календарних місяців, визначається рішенням регіональних координаційних комітетів сприяння зайнятості за погодженням з відповідними територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать:

• один з батьків або особа, яка їх замінює і має на утриманні дитину (дітей) віком до шести років або виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, або утримує без одного з подружжя особу з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) та/або особу з інвалідністю I групи (незалежно від причини інвалідності);
• діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;
• особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;
• молодь, яка закінчила або припинила навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, військової служби за призовом осіб з числа резервістів в особливий період (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу;
• особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” залишилося 10 і менше років;
• особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”;
• особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
• учасники бойових дій, зазначені у пунктах 19–21частини 1 статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.
• Непрацюючі працездатні особи, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям;
• Інші категорії громадян, визначені КМУ, з урахуванням ситуації на ринку праці, а також встановлення карантину, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного або воєнного стану в країні.

Компенсація витрат роботодавця на оплату праці проводиться за кожен непарний місяць роботи протягом року, але не більше ніж за шість календарних місяців (за працевлаштованих зареєстрованих безробітних із числа внутрішньо переміщених осіб, які належать до категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню – за кожен непарний місяць роботи протягом двох років, але не більше ніж за 12 календарних місяців.

Компенсація витрат роботодавця на оплату праці виплачується в розмірі фактичних витрат на оплату праці осіб, прийнятих за направленням базових центрів зайнятості, але не вище середнього розміру заробітної плати штатного працівника, що склався у відповідному регіоні за минулий місяць, або обчисленої з неї відповідної суми в разі, коли особа працювала неповний місяць.

Зазначені витрати включають основну та додаткову заробітну плату, визначену відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про оплату праці», та суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахованого на такі виплати.

Для отримання такої компенсації роботодавець протягом двох місяців з дня працевлаштування подає центру зайнятості заяву про компенсацію витрат на оплату праці довільної форми та копії трудового договору між ним і працівником та розпорядчого акта про прийняття на роботу, завірені в установленому порядку.

Звертаємо Вашу увагу!

 

У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація витрат на оплату праці та на навчання, з ініціативи роботодавця або за згодою сторін до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості сума виплачених коштів повертається у повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела компенсації.

 

Компенсація витрат на оплату праці та на навчання роботодавцю не здійснюється у разі, коли роботодавець:

• має заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;
• визнаний у встановленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство.

Компенсація витрат роботодавця на навчання

 

Компенсація витрат роботодавця, який працевлаштовує за направленням центру зайнятості зареєстрованого безробітного з числа внутрішньо переміщених осіб строком не менш як на дванадцять календарних місяців, на навчання здійснюється за рахунок коштів Фонду в межах видатків, передбачених на зазначену мету в бюджеті Фонду на відповідний рік та Фонду соціального захисту інвалідів (у разі працевлаштування інваліда, зареєстрованого в установленому порядку як безробітний, якому допомога по безробіттю призначена відповідно до частини другої статті 22 Закону України “ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття ”).

Сума компенсації встановлюється в межах вартості навчання, але не може перевищувати десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на дату здійснення роботодавцем такої оплати

Для отримання компенсації витрат на навчання роботодавець протягом п’яти робочих днів після закінчення навчання працівника (але не пізніше ніж через дванадцять місяців з дня його працевлаштування) звертається до базового центру зайнятості, що направив на працевлаштування зазначену особу, із заявою довільної форми про компенсацію витрат за її навчання.

До заяви додаються завірені в установленому порядку копії трудового договору між ним і працівником або розпорядчого акта про прийняття на роботу, договору роботодавця з професійно-технічним або вищим навчальним закладом, підприємством, установою чи організацією, які мають ліцензію на провадження діяльності з надання освітніх послуг, на навчання працівника, платіжних документів,

 

які підтверджують сплату роботодавцем вартості навчання працівника та документа працівника про освіту державного зразка, що підтверджує факт навчання, відомості про розрахунковий рахунок роботодавця для перерахування коштів з відшкодування за навчання із зазначенням прізвища, імені та по батькові працівника.