Село Хацьки

Село Хацьки є самостійною адміністративно-територіальною одиницею, що знаходиться в 15 кілометрах на південь від Черкас, неподалік від річки Тясмин, між селами Степанки і Білозір’я. Десь тут проходив старий Чигиринський шлях, а ще раніше – шлях із Варяг у Греки по давньому руслу Борисфена, нинішнього Дніпра. Цей правий рукав відділявся від основного русла в районі села Межиріч, проходив через територію сучасних Ірдинських боліт і русло Тясмина та впадав до основного русла біля Чигирина.

Два русла Борисфена утворювали острів, який історики ототожнюють із островом Русь, що був описаний арабськими істориками VII століття.

Про давні поселення у цих місцях свідчать і вже розорані кургани у полях, і знахідки скіфських стріл, і виявлені стоянки доби пізньої бронзи та скарб срібних речей VI-VII століття.

В XVI cтолітті біля Тясмина існувало поселення Комарівка. Село розширювалося завдяки утворенню кутків Джулаївка, Калатур, Забрід, Мигалівщина, Ковалівка, Куликівка, Вербівка, Красовщина тощо.

На певному етапі розвитку село почали називати хутір Хацько чи Хацька, пізніше – Хацьки. За однією із версій ця назва утворилася від білоруського слова «хаціна» – хатина. Ще одне (таджицьке) значення слова «хац» – вода. І дійсно, хацьківчани із давніх-давен жили у хатинках біля води.

Перша згадка про село Хацьки в офіційних документах датується 1793 роком. Хоча ще в 1622 році в Польській ревізії Черкаського староства пишеться про хутір Хацько. Можна допускати, що люди жили на цій благодатній землі багато раніше, оскільки на території села було знайдено скарб пізньої бронзи (6-7ст.н.е.). До речі, Хацько – це розмовний варіант імені Харитон, що в перекладі з грецької означає «благодатний» .

Перша письмова згадка про село пов’язана із Люстрацією Київського воєводства 1622 року. Пізніше, як сотенне козацьке село, Хацьки згадуються в Універсалах Б. Хмельницького в 1649 році. Вочевидь, жителі села брали участь у Національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького та у гайдамацьких повстаннях.

Походження назви села має декілька версій. Перша – від імені першого поселенця Хацька, друга – припущення, що так назвали село поляки, милуючись нашими чепурними білими хатками. А ще в творах Т.Г.Шевченка, де йдеться про наші краї, згадується корчма Хацькеля, за прізвищем якого також могли назвати поселення.

До сьогодні пам’ятають жителі села стару назву вулиці – Калатур. До наших днів збереглися і інші старі назви – Забрід, тому що за бродом, Комарівка – бо знаходиться у лісі, де багато комарів, Джулаївка – за прізвищем жителя.

Ще в 1862-1866 роках ХІХ ст. під керівництвом графа Бобринського розпочалось будівництво Одеської гілки залізниці від Сміли до Черкас та було відкрито у 1876 році залізничну станцію Білозір’я після чого село почало розбудовуватись в бік станції. Наприкінці XIX століття селяни викупили землю в поміщиці Янківської та почали селитися ближче до залізниці, де тепер також розташоване село.

Частина жителів Хацьок працювали на залізниці та підприємствах Сміли і Черкас, брали участь у страйках та революціях, живуть у селі й нащадки Холодноярців. Згодом з’явились нові вулиці – Куликівка, Вербівка, Нахалівка, Красовщина та ін. Сьогодні вулиці носять нові назви, але і старі міцно засіли в пам’яті старожилів.
Жителі села не були кріпаками, належали до державних селян і в 1861 році отримали землю в своє користування.

Відомо, що у Хацьках спочатку було відкрито церковно-приходську школу де навчалося 60-70 хлопчиків одночасно. А в 1912 році члени товариства «Просвіта» домоглися будівництва земської школи. До 1929 року школа була чотирирічною. У 1930 році тут налічувалося вже п’ять, а з 1931 – шість класів. До 1940 року в школі у дві зміни навчалося 600 учнів. В 1929 році з раніше утвореного ТСОЗу в селі було засновано колгосп.

Голодомор 1932-1933 років забрав життя багатьох жителів села, яких хоронили на старому кладовищі у центрі села.

439 жителів Хацьок брали активну участь у Другій світовій війні. 259 мешканців села не повернулися з фронтів; їх імена внесені до Книги Пам’яті України та викарбувані на Обеліску в центрі села. В Братській могилі біля Будинку культури поховано 16 солдат і офіцерів.

1956 року колгосп отримав назву імені Ватутіна. У 1958 році було зведене сучасне приміщення школи. На околиці села було побудовано асфальтний завод, працівники якого внесли значний вклад у будівництво траси Черкаси-Умань.

Сьогодні в селі працює ЗОШ І-ІІІ ступенів, дві бібліотеки, дошкільний навчальний заклад «Берізка», амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптека, відділення пошти та «Ощадбанку», одинадцять магазинів, кафетерій та кафе-бар. В будинку культури існує вокально-хоровий ансамбль «Калина», фолькльорний колектив «Спадок», «Пісенне перевесло», вокальний колектив «Оберіг», філія музичної школи та дитячий хореографічний колектив «Фантазія».

В адміністративних межах територіальної громади працюють ПП «Хацьки-Агро», Білозірська реалбаза хлібопродуктів ТОВ «Нікопольська зернова компанія», Комбікормовий завод ВАТ «Перше травня», ТОВ «Інфо – Кар», ТОВ «Фасад – Граніт», ТОВ «Ньютон -консалтинг»…

Через село проходить залізнична магістраль Київ-Одеса, на якій розміщена станція Білозір’я та зупиночний пункт «Хацьки». Поблизу – автомобільна траса із Черкас до Умані. Із обласним центром встановлене регулярне автобусне сполучення: близько 15 рейсів на добу.

Жителі Хацьок брали активну участь у подіях Помаранчевої революції та Революції гідності, захищали незалежність України від російської агресії 2014 -2015 років.

Вигідне географічне розміщення, наявність значної кількості підприємств та організацій, а головне – значний людський потенціал створюють сприятливі умови для подальшого розвитку села.

Ігор Чекаленко

АРХІВ НОВИН

Історія

Фотогалерея

єс місцевих петицій
Join Us Facebook